Про БУЛІНГ

 

Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Під терміном "булінг" розуміють агресивну поведінку щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.

Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.

Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.

​

Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу?

·         Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати, вигадувати хворобу у шкільні дні.

·         Вони не беруть участь у спільній класній діяльності, соціальних заходах.

·         Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно.

·         Дитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося - не можуть реалістичо пояснити.

·         Може почати говорити про те, що кине школу, пропускає заходи, в яких приймають участь інші учні.

·         Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.

·         Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.

·         Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.

·         Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Що робити батькам?

·         У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

·         Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

·         Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

·         Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

·         Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.

·         Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).

·         Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.

·         Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.

·         Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.

·         Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.

·         Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.

·         Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

·         Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

·         Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.